Оратору
Я – твоя вічна передмова
І посміхаюся з листа,
Бо лаконічна і чудова,
Я так освячено проста.
На білім полі паперовім
В кінці писемного пера –
Дозволь мені, як передмові,
Нести у світ твої слова.
Твоє кохання – Батьківщині,
Твою любов – осяйним снам,
І віру – веселковій днині,
Надії подихи – пісням.
Бо іншого тебе не буде,
Не буде іншої мене –
Так най вивчають добрі люди,
Най наше слово їх веде.
+++
Шалений вітер гне калину в лузі,
Аж зернятко її мов кров паде,
Та світ у передгроззі схаменувся,
Що злеє іго в скорості мине.
Віщають з неба хижі блискавиці,
Загнаний ворогом сурмить Стрибог,
І мертві піднімають білі лиця,
Та залишають на цю ніч острог.
Старий Славута кидає каміння,
Що опівночі ворогам збирать,
І най поляже на вівтар свавілля,
Та знавіснілої орди червона стать.
В одній руці тримаю віть калини,
У іншій заколисане дитя. –
Останній бій за славу України,
І за її майбутнєє життя.